Мы живем в городе братской любви

Вже другий день я хочу написати про все, що відбувається зі мною, якось вербалізувати ці неймовірні пейзажі Внутрішньої Монголії... але то немає часу, то немає сил, а то набігають думки про те, що неетично так захаращувати френдстрічку...
Так що я, мабуть, зроблю анонс, і якщо комусь буде цікаво докладніше почитати про якийсь із пунктів, то я його розширю, вот.
Отже:
про що я хотіла написати:
1)про німе кіно, палаючі погляди і жіночу гордість у повороті голови(з ілюстраціями)
2)про портрет Роденбаха пензля Леві-Дюрме - єдину в житті картину, яка мене загіпнотизувала, і я відчула, що таке "прірва дивиться на тебе"
3)про неймовірне відчуття екстазу і вихід легень у навколишній простір
4)про можливість бігати о 12 ночі просто так, задля власного задоволення і тому, що тебе пре
5)про ритм життя, коли воно перестає тебе мати і починає з тобою кохатися
6)про травневі ранки на оболоні, про сіре небо і відчуття дощу у сонячному сплетінні, про чорних доберманів, які стоять, прив"язані під супермаркетами, ніби гном"ячі коні, і зараз вивалить із сільпо голосна компанія в обладунках і з бородами, затарені пивом, в"яленим м"ясом і сухарами, і поскаче на захід, бо там, ходять чутки, зажився на світі такий небідний дракон із затишною печерою.....

знаєте, ця зима скоро скінчиться, і теплі повітряні маси з турецьких портів принесуть сюди запахи свіжого листя і вологих кущів, принесуть гострі і тонкі нитки з металевим присмаком, що різатимуть мою душу вздовж і впоперек, видобуваючи з неї крики, засипаючи всередину тютюн, загорнутий у евкаліптове листя, вирощуючи зелену траву мені на спожиток

Ось вам такий рецепт від мене:
коли хочеться тепла і ніжності, яких насправді не існує (принаймні, для таких циклофреніків, як я.... хоча їх просто не існує), треба довести свій організм до повного фізичного виснаження, щоб лишилися тільки примітивні бажання - спати і пити (бажання їсти пропадає на третій день або після 2 літра кави, я перевіряв колись)
Повертається весна, пора експериментів над собою із виразом божевільного вченого на блідому обличчі.
Мені подобається бути блідою.
Особистий рекорд - 52 години без сну. 3 доби без їжі (можна було й більше, але мені завадили).
Давно пора його побити.
Давай, доходяга, ти зможеш
бо що ще тобі лишається?
Ира и её чувство лужи:

Я стану работать сапожником,
что значит:
сидеть без сапог в железной будке,
выстукивать ритмы под русское радио
маленьким сапожным молотком
и другими метафорами подручности,
курить крепкие дешевые сигареты,
видеть людей сквозь зарешеченный глазик...
Сапожники - очень пугливые люди,
потому они и работают сапожниками,
чтобы сидеть целый день в железной будке,
вооружившись молотками и шилом,
но без сапог и с сигаретами,
чтоб не было возможности убежать.
Ведь сапожники - самые смелые люди.
Ось так і я - мужньо тягну за собою вагон і маленьку тєлєжку спогадів, травм, шрамів, і в дорозі, як останній страхополох, рубаю один за одним зв"язки (рублю веревочный мост, по которому шагаю, не смотря вниз).
Всього стає менше.
Цього разу видалила тисячі рядків, сотні посмішок, літри сліз, поту й крові теж пару склянок... Знищила аккаунт гмейлу.
Більше не буде. Тепер не зі мною. Тепер я за іншою адресою.
з.і. якби я була такою ж дєвочко-дурою, як пару місяців тому, могла б думати собі, що він не писатиме, бо не має нового контакту. але я став умний, я знаю... просто мою тему закрито.
Мастер-рубщик, профессиональный разрывник

А ніхто не хоче зі мною махнути на вихідні в Ялту? потяг сьогодні о 8.20 вечора, назад - коли зручно. Зняти квартиру - 150 грн на добру (на двох чи більше), але можна і дешевше знайти на місці - це ж не сезон.
Завжди мріяла побачити море взимку.
В неділю там буде + 10...
Мороз дістав.
Всі дістали.

rainy_lily написала, що помер Селінджер.
Він багато років нічого не писав, жив самітником, дуже дивним, з якимось божевільно-містичним ухилом. Та це не важить. Він дав мені 6 розповідей і ловця у житі, він був одним з головних стрєлочніків, які перевели моє життя на ті рейки, якими воно зараз котиться. Селінджер - письменник мого підліткогового віку.
Так відступало твоє дитинство –
ставився голос, губились друзі.
Високо в небі міцно і стисло
висло життя, мов сережка у вусі.
Все. Золоте підліткове завмирання ніколи не повернеться. Не повернеться єдина людина, яку я кохала у своєму житті, не повернеться сама здатність кохати - не озираючись, відчайдушно, рвучи серце, ламаючи руки... Не повернуться друзі, не повернеться можливість не думати, що буде з тобою за місяць, за рік, за п"ять...
Останнього разу я так плакала через RIP, коли помер Кормільцев
Люди, що ж ви робите, навіщо ви помираєте?

Щойно купила коньячний бокал і заварила в ньому кудін. Якби літо могло втілитися кольором, запахом, смаком, формою в одному предметі, це був би він - широкий круглий прозорий кришталь, жовтувато-гірка рідина, неймовірно смарагдові листочки, що ряскою плавають на поверхні, один за одним повільно спливаючи на дно - як літні дні, довгі, розтягнуті і такі зелені, такі ніжні...
* * *
я не справляюся, нічого не виходить: моя жизнь была тростниковой хижиной, которая стояла-стояла, вроде крепка, долговечна, а когда развалилась - просто куча хлама, и все попытки снова собрать заканчиваются скорым провалом.
Я так втомилася, так втомилася, так втомилася... довго ще мені боротися з собою, не дозволяти собі нікого любити, тримати серце на відстані витягнутої руки, стискаючи в кулаці, давлячи гранатовий сік у склянку з товстим дном? Моє серце врешті стає сухим і холодним, а я - байдужою, нечутливою душею і тілом. Я боюся любити, обсмикую себе щоразу, як прокидається бодай щось, схоже на тепло і ніжність. Еротофобія - так це називають у наших краях.
Я навіть не можу сказати, що мені болить через якісь конкретні причини, чи що я б хотіла все змінити, чи повернути назад... ні, не хотіла б. Все, що можна тут зробити, це казати "Тримай себе в руках, не показуй, посміхайся..." Я вже казала, що втомилася?
Як же бути? Бо набридло жити як іти по вузенькому карнизу, раз поз раз зриваючись, ледве втримуючи себе на краю. Хочу нормальну дорогу - стежку в лісі, щоб за деревами не видно неба, щоб мох на камінні, скупчення скель, які 10000 років тому лишив льодовик, щоб нікуди було падати.
* * *
Інколи я так хочу мати іншу стать...
upd. вот фото з сьогоднішньої акції ЗСК під кабміном. Сущєство Йа тут саме таке, як описано кількома рядками вище - втомлене і нещасне, з рельєфними синцями. А зараз воно поспало і - лишилося просто сердитим мізантропічним кошеням-механіком. Пффффффф!

Якщо ви були колись нелегальним мігрантом, мені не треба вам пояснювати, як це - знаходитися в якомусь місці з усвідомленням, що ти не маєш права тут бути, щомиті спиною і підошвами відчуваючи свою вразливість, непевність, від чого найповсякденніші для оточуючих автохтонів речі набувають присмаку гіркувато-терпкого, як мате, і так само, як мате, хочеться переживати це ще і ще. Ібо бодріт.
Я нелегально ходжу на лекції та в бібліотеку, і ніхто не здогадується, що у мене немає на це права, я гарно вдаю громадянина, зображаю впевненість і спокій, хоча вони стоять на хиткому грунті безстатусності.
Ніколи не думала, що відсутність статусу так травмує. У мене від неї агарофобія.
Тому що коли питають, хто я, що відповідати? Розповідати свої байки про роботу сапожніком, чтєцом, кочєгаром?
Я розумію, що це все фігня. Але я вперше без якоря, без прив'язки до певної спільноти. Я отрезвляюще одинок - у публічному сенсі, не в особистому)
Я навіть не безробітний. Просто Йа. Сущєство Йа.

День другий...
більше можна нічого й не писати. Другий день хорошого настрою! Ввввау!
і тут в голову починає закрадиваться мисль: а може, увесь цей кошмар, все божевілля останніх місяців спричинено просто відсутністю сонця? Адже варто було йому виглянути, хай і в супроводі скажених морозів, як життя одразу налагодилося)
Виходить, що в мозгах у мене не таракани, як я вважала дотепер, а пліснява. І боротися з нею треба сонячними ваннами (+ не розводити сирость:))
Тепер лишилося знайти собі університет, де б великі канікули припадали з листопада по лютий - щоб можна було спокійно сидіти вдома і плекати свої глюки, а влітку багато і плідно працювати. Вот)
* * *
Пруст, серце моє! Ти нарешті повернувся!)))
* * *
Скоро ще піду в кіно на короткометражки - бо згадала, наскільки це чудово (чудовість, окрім самих фільмів, полягає у тому, що ти повністю втрачаєш відчуття часу - адже навіть припустити не можеш, скільки триватиме сеанс, який ролік буде останнім... здається, що можна дивитися їх вічно)

Как-то глупо и обидно - я всегда оказываюсь прав в одной определённой сфере. Потому что всегда предполагаю самый гадкий, самый плохой исход, объяснение, прогноз.
И они ещё смеют утверждать, что "правду говорить легко и приятно"! Легко, да - никогда не умела врать себе. Об остальном умолчим.
Вчера я был сломан в трёх местах. Предсказуемо.
А позавчера мой бывший ... научный руководитель сказал, что без меня на кафедре образуется слепое пятно. Минут на 5 я углубился в попытки дать этому психоаналитическую интерпретацию, а потом плюнул и "немедленно выпил"... чаю. Поскольку я не пил 2 месяца, на днях попробовал - и мне не понравилось. Так что больше не буду. Временно)
Ещё я хочу сходить в кино: Фантастика в коротком метре. Буду рад видеть любого из вас, а для тех, кто не любит фантастику, скажу: у меня сложилось впечатление, что для этого сборника больше подошло бы название "Глюки в коротком метре". Хотя может, вы и глюки не любите?
Вопщем, приходите)

Вчора вранці послизнулася, впала і сильно забилася. Вдень через алкоголь не особливо відчувалося, а тепер боляче ходити і згинати коліно. Знаючи моє щастя, зробити, може, рентген? Бо запросто могла знов на рівному місці зламати ногу, чи, принаймні, тріщину заробити.
*пішла витягати з кладовки милиці*
Дісталася нарешті до Ельфріди Єлінек, роман "Lust" (не впевнена поки, що "Хіть"/"Похоть" - найбільш вдалий переклад назви. Дочитаю - вирішу)
Насолоджуюся стилем: "Земля сильно обледенела. Усталый гравий рассыпан по плитам, словно кто-то что-то потерял в этом климате."
З цього запису помітно, як сильно впливає на моє письмо книжка, яку я в цей момент читаю. навіть якби я не фіксувала тут майже все, що беру до рук паперового, можна було б визначати, в який час що читалося.

Пойти узнать, где Вы жили в прошлой жизни: http://uborshizzza.livejournal.com/755990.html
каюсьгрєшен - знову тести.. но цей уж больно підступний - результат не побачиш, поки не вставиш код...

Оскільки зі своїми страхами треба боротися, то я вирішив ходити на публічні заходи, тренувати вміння не зіщулюватися у панічний комок в присутності більш ніж 3-4 людей.
На вчорашньому антинеку (кстаті, у boga4'а можна фотки подивитися) найцікавішим, на мій невибагливий смак, було спонтанно-регулярне обрушеніє плавних паперових конструкцій, покликаних символізувати всі ужаси цензури. Вони валилися на сцену, як мужні бійці невидимого фронту, що стали на безнадійну прю з агентами світового зла, як захисники всього світлого, чистого і солов"їно-калиного, як надія і опора нації, моралі і православної церкви київського патріархату, вражені в самісіньке серце потоками нецензурної брані і знущання над органами державного управління...
вопщєм, можна ще багато чого придумати на цю тему, але найімовірніше, це витівки якогось хуліганського домовика-закулісника, стихійного анархіста, який півжиття провів за штудіюванням ПЗТ Маркса-Енгельса у бібліотеці військово-морського училища, і обурився проющенківською агітацією учасників виступу).
Ну і без Жадана половина задоволення пропала, канєшно, - його не вистачало.
А в понеділок піду дивитися фільм Кена Лоуча до соціологічного кіноклубу. Тому що я смєлий. Як сапожнік)
з.і. а Garmarna такааа прикольна) Фінтроль, скажімо, для моєї больної голови затяжол, а жіночий вокал без надміру басів і ударних - саме воно. Пригаю під неї на одній нозі) взагалі, один з найнеприємніших побічних ефектів мігрені (окрім бажання стати ацефалом) - неможливість слухати музику, особливо в навушниках. Мої вулиці і підземні переходи більше не звучать(

Я раздавлен зимой, я болею и сплю...
Нє, насправді я не раздавлєн, я пострижен і покрашен, і знов читаю Пруста (La Prisonnièrre).
зранку побачила в метро ужасно грусну руду дівчину. хочеться сказати їй: "хей, чувак, все ж буде окєй, та навіть якщо не буде, то - ну що ж робити, цей світ прекрасний, але життя в ньому лайно, лайф сакс - все-одно колись у тебе були щасливі миті, коли перехоплювало подих, коли хотілося полетіти, так що не все так погано, і через що б ти не сумувала - воно закінчиться, а хороші речі лишаться далі."
це дурацькі банальні слова, ні разу не пронікновєнні
але то була надзвичайно грусна дівчинка, і так важливо сказати їй хоч щось.

Щось у мене напад відкритості, так що вот - знайомтеся, нарешті Сущєство Йа повернулося лицем до шановної публіки.
баночки-скляночки, ржавый пинцет,
вкус формалина на милом лице,
пусть остаются со мной навсегда
ты и твоя красота)
дуже люблю Сущєство Йа. заспіртую - і в банку!

тільки закінчивши період ізоляції, я усвідомила, що він взагалі був.
я 6 тижнів спілкувалася лише з 3 особами (крім родини).
сьогодні перший бал наташи ростової ака вихід в свєт пройшлов ніби успішно, забитися під стіл чи звалити в ночь хотілося тільки епізодично.
но зараз мені важко і страшно.
people hurt me
і так спокусливо знову створити чарівне коло, тільки цього разу обвести його навколо себе, щільно так.
я сумашедша. я справді боюся людей. вони роблять мені боляче.
що робити?
зупиніть мене хто-небудь, я ж знову втечу, ще далі, ще глибше в цей кошмар.
пекло - це не інші. пекло - це широкий втоптаний шлях всередині самого себе.

я буду работать странным человеком.
дресс-код: мешки под глазами, отстраненый взгляд, рваные джинсы
обязанности: ходить, заблуждаться, читать, пить чай и кофе с коньяком, слушать волкмена, никому не верить, ни на кого не полагаться, никого не любить
зарплата: нет
соцпакет: нет
общественная польза: нет
а, да, про пользу вот -
yes-yes

when God created love he didn't help most
when God created dogs He didn't help dogs
when God created plants that was average
when God created hate we had a standard utility
when God created me He created me
when God created the monkey He was asleep
when He created the giraffe He was drunk
when He created narcotics He was high
and when He created suicide He was low

when He created you lying in bed
He knew what He was doing
He was drunk and He was high
and He created the mountians and the sea and fire at the same time

He made some mistakes
but when He created you lying in bed
He came all over His Blessed Universe.
Буковски
Я очень озлоблен
Я буду сам
Приходите - я вас поненавижу

Сьогодні зрозумів, як виглядає безнадія. Безнадія - це сільський цвинтар у січневу відлигу, що розтягнувся по пригорку над глибокою балкою; сніг майже весь з"їдений туманом, у повітрі висить 100% вологості, і кожен крок залишає на білому масні брудні сліди від світло-коричневої глини. Дерев нема, над землею підіймаються лише чорно-сірі ряди надгробків із суворим ритмом станків у цеху. Це місце, де падають долілиць і гатять руками по болоту, де п"ють на самоті горілку з пластикових стаканчиків на холодних металевих лавках, заїдаючи карамелькою з могили, де палять вицвілі штучні квіти. Мамлєєв - якось у цьому дусі.
* * *
Зима доводить мене до сказу. Якби зараз було тепло, я б на велосипеді махнув через Московський міст на Труханів, забився б у якийсь глухий куточок з карематом і книжкою, щоб хомячити свої утащенні з дому черешні під легковажного уайльда чи історію античної поезії гаспарова. А так... із хорошого на мене чекає тільки лімончелло у замисловатій пляшці та чайні цвєточки. Все решта викликає напади мізантропої та синдрому годзіли (тоєсть розтрощити к чєртям собачьїм).
* * *
У романі Вірджинії Вулф зараз цікавий момент - героїня відвідує своїх знайомих, що мешкають у готелі на узбережжі екзотичної південної америки, в їхніх номерах. Номери всі однакові, тож вона краще бачить характер кожного з цих людей завдяки дрібничкам, якими відрізняються їхні помешкання. Я б і собі таке зробив - засунуть усіх спостережуваних мною в готель чи особняк (у стилі агати крісті), щоб потім вивчати кімнати.
І ще хороша унічіжитєльна фраза - про бідних студентів кембриджу:
"Я знаю несколько таких жалких голодных созданий, которые цитируют Аристотеля над жареной селедкой и пинтой портера."

Це і є життя –
її серцебиття,
її медичні картки,
її проїзні квитки,
кожна з її речей,
фарба навколо очей,
час, який минає,
коли вона засинає.
( Ітак, Вулф для мене: )

Я вже й забув, які незвичайні відчуття відкриває для тіла та духу 2-годинний сон) пока-пока-покачиваясь, я ходжу по кухні, смажу сирники і заварюю чай з лавандою. Мысли снуют медленно, как зелёные рыбы в магазинном аквариуме, натыкясь друг на друга, задевая стенки хвостами, як "риби, вбиті гвинтами старих пароплавів у південних штатах". Бульк.
* * *
Зроблю тепер прусто-перерву, но звідси питання:
що краще спочатку читати - роман про вірджинію вулф чи роман вірджинії вулф? тут моє ранкове замєшатєльство. Ще буде Рансьєр, "На краю политического" - давно хотіла його прочитати. І "Кочєрга Вітгенштейна", щоб обговорювати її з ridiculus_mus на склонє лєт, в Руані після сеансу випікання булочок)

запахи - це рухи повітря, його скорочення м"язів, його змахи руками і повороти. я так люблю відчувати запахи, бо вони мінливі, із кожним новим вдихом щось невловимо зникає, а щось з"являється. Запахи - це матеріалізація почуттів.
Зараз я почуваюся "кавою з молоком, вишневим десертом, протягом і чиїмись чоловічими парфумами"
дуже добре почуваюся
it could be sweet
Like a long forgotten dream
And we don't need them to cast the fate we have
Love don't always shine thru

і вирішили, що:
1) підуть рано-рано пити чай на сагайдачного у віденські булочки (які були б ідеальним місцем, якби ще не знаходилися у підвалі - бо вони люблять дивитися на вулицю, перехожих і машини, відчуваючи себе при цьому як у кіно)
2) дочитають книжку і одразу ж почнуть нову - о, це неймовірно солодкі рухи, закрити одну, погладити її по палітурці ззаду, і відкрити іншу, трохи відгонить генетичними експериментами, ніби поєднуєш в один ланцюжок різнойменних тварин)
3) куплять книжки, яких не дістає по списку каталогу - неповернуті, подаровані, просто зниклі безвісти; також куплять книжки на подарунок батькам
4) зроблять вигляд, що зараз літо, коли вони підривалися о 5 ранку, вдягали темні окуляри, брали термос із кавою і бігли пішки йти вперед без зупинки по 3-4 години; але в них нічого не вийде, адже на дорогах півметра снігу, та й бігти нема до кого, тож вони знімуть окуляри і вдягнуть шерстяні вуха.
5) візьмуть із собою ноут, щоб дивитися у трапезній кім кі дука (а колись вони дивилися там дені аркана і стімпанківський мультик)
Вони дуже чекають тепла. Вони не люблять сніг і мороз. Вони хочуть так:
"Відігріваючи її серце
своїм диханням,
відігріваючи своє дихання
її серцем"