Уявіть на секунду, що має відбувати із психікою людини, яка починає день о 5 ранку читанням Райха (Функция оргазма: "При оргастической импотенции, которой страдают большинство людей, возникают застойные накопления биологической энергии, которые превращаются в источники иррациональных действий.") та Кляйн (Развитие в психоанализе: "Если мы рассмотрим картину, существующую в психике младенца — в том виде, в котором мы можем что-либо узнать о ней ретроспективно в анализе детей и взрослых — мы обнаружим, что ненавидимая грудь приобрела орально-деструктивные качества импульсов самого младенца, возникающих в состояниях фрустрации и ненависти. В своих деструктивных фантазиях он кусает и разрывает грудь, уничтожает ее, пожирая.") і це я тільки їх відкрив...
* * *
До мене повернувся старий-добрий кошмар на тему "записатися на курс - забути про це - дізнатися на сесії, що ти був записаний - паніка, удушье, холодний піт". Снилося вже три рази. + варіації на тему - сьогодні уві сні відвідала засідання кафедри. дуже страшно. Цікаво колись зробити архів кошмарів на навколоакадемічні-університетські теми. Поділіться досвідом, а?
* * *
До речі, ще один взірець кошмару: "Firefox не може знайти сервер www.google.com". При тому, що нет є. Зразу починаю думати: "А потом война началась..."
* * *
ну і хоть щось хороше, а то що я все про кошмари та про кошмари:

просто згадалося. люблю, знаєте, цю пісню.

Сказка о потерянном времени ака карантин закончилась. Ура. А в следующий раз те уроды, которые заставят меня провтыкать 3 недели, окуклившись в жутком состоянии перманентной паники, отгребут ногой в глаз. А может, и в оба глаза. Ну давно же было сказано: не могу я ничего делать, если впереди свободное время в гремучей смеси с кучей текстов, отсутствием внешних пинков и моим всепобеждающим психозом по поводу письменных работ.
* * *
А взагалі все по-трохи налагоджується: погода дозволяє гасати у вересневій курточці, щоденний спорт підтягнув тіло, я навчилася пекти шарлотку і купила розкішні чоботи на підборах, прочитала до кінця слова і речі, подивилася чудєснєйший фільм Джармуша (де була крута дівчинка-водій таксі і купа пустих нічних римських вулиць) і повісила крисам у клітку домік, схожий на НЛО (на честь моїх любімих X-files). А ще колонія чорних тараканів у моїй голові перемогла колонію рудих, і тепер я парю собі мізки винятково з приводу навчання, самореалізації та подальших життєвих планів. Це не менш болісно і стрьомно (і глупо), ніж парити мізки з іншого приводу, але - оппа! - тут все залежить лише від мене) і, відповідно, я можу щось вдіяти. Так що чорні таракани мені однозначно симпатичніші :)
от якби тільки я не поглинала бєзудєржно УСІ солодощі, які опиняються від мене в радіусі 5 метрів((( прям кошмар якийсь, не можу це контролювати (пишу це і чавкаю еклером... зупиніть мене хтось!!!!)...
* * *
На третій тиждень постійного щоденного головного болю організм зрозумів, що його не попустить, і злився з дао навчився співіснувати з ним. Із книжки Хархордіна і Волкова про прагматичний поворот в науці згадалося поняття фонових практик - ну от, біль перестав усвідомлюватися, став само собою зрозумілим фактором, який окреслює поле для інших повсякденних справ. Тільки зрідка зриваюся і ричу на оточуючих, але всі близькі попереджені, і ставляться з розумінням.

Я сьогодні:
0) перекладала про Фуко і Вакана
1) малювала очі під дощем
2) стояла на голові
3) писала олівцем вірш на серветці у віденських булочках
4) вибирала A Portrait of the Artist as a Young Man і біографію Кортасара
5) пила у нефільтраті
6) випадала з джинсів
7) не подзвонила
8) не написала
9) не сказала ні слова
I'm a creep, I'm a weirdo, what the hell am I doing here? I don't belong here...
The mists crept upward chill and damp - фраза з лінгви. про сьогодні.
я кожного дня думаю про самогубство, або про те, як класно було б мати якусь невиліковну хворобу і померти за місяць-два, або щоб мене нарешті збила машина, бо скільки ж можна так нахабно ігнорувати правила дорожнього руху без жодних для себе наслідків!
Все це, звісно, свідчить про інфантильність, слабкість характеру, неорганізованість мислення та робочого дня.
Але чорт, абонементи пропадуть! дєнєг шкода, та й батьки засмутяться.
(я цей брєд потім витру, чесно)

Валявся. Поваляйтеся і ви, друзі)
кстаті, я, хоть і не філософ, але у схожій ситуації - спорт супроводжується мислями про науку)
(далі має бути ода фізичній активності і опис екстатичного стану, в якому я після оної знаходжуся, але це нєопісуємо, тому просто)
ХАРАШО:)
з.і. а ще мені піжами привезли. 2 штуки. мєгакрасиві, зручні, теплі, навіть трохи спокусливі, затишні і зі смішними звірями! хоч носи їх із собою в гості усюди та перевдягайся)

Ми з supersymetriya безкінечно захоплені Бабкіним.
До сьогоднішньої погоди альбом "Мотор" якнайкраще пасує, як і до мого самопочуття: я вийшла о 9 ранку на порожні недільні вулиці, за яблуками і ваніліном, очі з синцями і червоними плямами, тягуче відчуття болю, розбитого тіла (психосоматика як вона є). Через дорогу спилювали дерева, йшов дрібний повільний дощ, усе було "медленно и неправильно", яблука розсипалися, ванільний екстракт розлився у наплічнику.
І Бабкін:

з.і. а вночі я викурила 3 сигарети на підвіконні 9 поверху, напівпотойбік. Долаю страх смерті висоти

Більшість проблем у моєму житті зводяться до невміння вчасно піти. Затримаєшся хоча б на 5 хвилин (не кажучи вже про години і роки) - все далі йде шкереберть.
Стало холодно, квартира спустіла, і я, як у кіно, спостерігала за присутністю тіл у ній за усі дні, відколи там святкували новосілля. Всі одночасно, вони накладалися одне на одне, плуталися і уривалися. А потім пішли. Сьогодні привиди вишикувалися в колонну і покинули це місце, лишивши по собі забагато простору, завеликі відстані до того, що раніше можна було дістати рукою. Вони усі пішли.
А я, як завжди, спізнилася.
Сьогодні почалася зима.
"Зима - це ніби голос батька у слухавці,
Що каже тобі: "Дівчинко, пора зупинитися"
Мені час іти. Прощавайте.

Я щітаю, що навколишня дійсність наполегливо вимагає деяких змін у тлумачному словнику солов"їно-калинової. Зокрема, конче необхідно перевизначити слово "підарас" - я пропонував би зробити це за зразком, описаним у останнім серії саус парку (вони слово fag законодавчо витлумачили як "особа, що нахабно і наполегливо заважає іншим жити, зазвичай асоціюється із байкерами"). Так вот - дуже ж йомке слово, але вживати його я не можу, ібо віддає гомофобією. Тому пропоную позбавити слово "підарас" будь-яких асоціацій із гомосексуальністю, натомість вживати його як синонім термінів "мудак", "урод", "сука" тощо.
Це я все к чєму: прочитала у chapeye про плани щодо збільшення інтервалів між потягами метро, подумала, що може утка, може, просто лякають...
Сьогодні вдень, на синій гілці чекала потягу 6 хвилин. У вагон змогла зайти, коли всі вже там присутні одночасно вдихнули. Напередодні я заплатила за річний проїзний (студентський!) 465 грн, і згадувала при цьому, як міська влада і адміністрація метрополітену божилися рік тому, коли в 4 рази збільшували вартість проїзду, що жить буде луччє, жить буде вєсєлєє, а київське метро стане найпиздатішимпросунутішим в мірє. Що тут скажеш?
Ну не підараси?????
з.і. а ще у мене вже другий тиждень температура скаче, як ранєний в голову гірський козел. Сьогодні була 37,4. Уявлення не маю, що з цим робити, тому не роблю нічого, сиджу на анальгіні і з болем думаю про майбутнє своєї печінки.

Щойно я вперше в житті ПРАЦЮВАВ
странне чуство, якась зовсім інша ділянка супер-его вмикається.
два цілком нових досвіди за 1 день... насичено. Невже анабіоз закінчився? 

— Думаешь, наш Бо полностью аналогичен зайцу?
— Наш Бо, кажется, полностью аналогичен козлу! (с)
це епіграф був, настроєве
Дороге людство!
Я тебе нінавіжу! так само, як і листопадовий туман, їдучу крижану вогкість, втрату орієнтації, вакуумний біль в районі шлунку від чужих слів та проблем із травленням, мігрені, постійну сонливість та відчуття голоду - total war, з собою та усім світом.
з.і. є , правда, людина, яку я люблю, - chudisko , вона мене витягнула на прогулянку і напоїла гіннесом, яким я вже півроку марю. ну і red_ze та male4a_ku - за доведення гіпотези, що краса десь тут, поруч, чекає за рогом (і vtilennya за те ж саме)
з.з.і. там далі ще довгий список був, про хороше. але зараз у мене страшно горять очі, тому я відкладу його до наступного разу. і взагалі - це ж мізантропічний пост.
* * *
Нарцисс  із однойменного роману Гессе описує науку як мистецтво встановлення відмінностей між речами ("одержимость находить различия"). Знайти ознаки, що відрізняють одну річ від інших, їй подібних, - означає цю річ пізнати. Вот, розмишляю тепер, цікаво б співвіднести це із "Словами і речами" Фуко. Куди цього "Нарцисса і Гольдмунда" приткнуть - відродження, класична доба? Треба подумати...
* * *
Задаюся питанням: я - bad guy? і якщо так, то як із даним фактом жить? а що ви вважаєте з цього приводу?

Дано: Йа, кімната Йа, кава Йа, зелений чай Йа, ноут Йа, Фуко, Беллур, Хіс/з/т і толіка психоаналізу.
Знайти: привід вийти з дому
Рішення: Оскільки тривале перебування у чотирьох стінах робить мене надзвичайно психічно неврівноваженою, то привід не потрібен. Просто встань і йди, як лазар, як жебрак-каліка ввечері по роботі, як зомбі після зіткнення із вантажівкою, як чоловік після сексу, котрого ніяк не вмовити лишитися на ніч, як сніг у листопаді. Просто встав і пішов.
Відповідь: Замало художньої літератури, забагато закоханості. Я бачу те, чого не існує, я усвідомлюю, що живу у світі фантазії, а це непродуктивно і соціально безвідповідально. Але що ж...
Отож, завтра я вибиратиму собі роман. Вагаюся між Фейхтвангером, Манном та Гессе. Чи повернутися до Пруста? Поради вітаються...
Трохи прекрасного, шкода, що не скачується.

З першим снігом!

Боря Чистый прєкрасєн! Він дає відчуття міцності стін твого власного світу (як і заєць. Заєць лучший!!!)
* * *
Хроніки карантинного життя:
із хорошого - після вчорашньої мрачнякової паті хоча б немає похмілля. Дихаю смачною кавою (дурна була ідея спробувати протриматися без неї тиждень - зірвалася на другий же день. я завісім), жую рафаели, апельсинки-яблука, теплі шкарпетки. зимно-зимово-затишно, хоча й самотньо (мрія про чужу ранкову кухню-синхронне читання-варити каву на двох-кутатися в ковдру наразі цілковито нездійсненна. ну і ладна. ну і нафіг. мені цукерок більше залишиться, ось)
із поганого - тато таки захворів:( тепер дзвоню йому по 10 разів на день, нагадую, щоб пив ліки, переконую себе в тому, що група ризику - вагітні і молодь, що тяжкий перебіг цього грипу спостерігається лише у 2 %, але все-одно страшно переживаю.
Я не вважаю, що родину треба любити по дефолту, і до спілкування із більшістю родичів ставлюся як до неприємних зобов"язань, та й з батьками стосунки не завжди ідеальні, але маму і тата я дуже-дуже люблю.
Тату, видужуй, будь-ласка!

Тато щойно виїхав з тернополя. З душі впала величезна каменюка.
Але остаточно я заспокоюся лише в понеділок уранці, коли мама нормально дістанеться додому з києва, і ми переконаємося, що він там, в тій грьобаній козівській лікарні нічого не підхопив. І тоді зможу далі спокійно знущатися з тих наївних глупців, котрі піддаються паніці, стоять в аптечних чергах і обговорюють тему "ми всє умрьом".
Народ, грип - страшна хвороба! І Ніякі марлеві пов"язки не допоможуть, до того ж, їх ніде не дістанеш. Так що сидіть удома!!! Всі!!!!
а я поки насолоджуватимуся пустим осіннім холодним містом, бродитиму прозорими вулицями, сидітиму у порожніх кафе на подолі, уявлятиму постапокаліптичні сюжети, зігріті термосом із кавою, і старатимуся повірити, що я остання людина на землі. Нє, передостання)

... But a woman is always presumed to be alone as a result of abandonment, not choice. And she is treated that way: as a pariah. There is simply no dignified way for a woman to live alone. Oh, she can get along financially perhaps (though not nearly as well as a man), but emotionally she is never left in peace. He friends, her family, her fellow workers never let her forget that her husbandlessness, her childlessness - her selfishness, in short - is a reproach to the American way of life.
Erica Jong, "Fear of Flying"
Ну тобто всі прониклися мислью, що наше суспільство у цьому плані мало відрізняється від американського 40-50 років тому?
З жахом уявляю розмови із родичами, коли мені буде 30, я буду незаміжня і без дітей. Ти іщо зустрінеш своє щастя, нічо-нічо, дєточка...
тьху. мій Prince Charming давно вже проскакав на своєму білому коні повз, не озирнувшись і забризкавши мою мереживну сукню дорожньою багнюкою.
Але найстрашніший в цьому плані все-одно ти сам, бо так вправно парити мізки страхом самотності не зуміє жодна сестра чи бабця.
Якщо я не викоріню в собі цю патологічну залежність від любові інших людей протягом найближчих кількох років, то далі почнеться цілковите жахіття - всякі там деклайни тіла, зумовлені віком, зростаюче відчуття втраченого часу, ну і теде.
Я б в отшельники пошел,
Пусть меня научат!

Підвів мене Лакан. Просто таки підставив.
Вчора годину морочилася зі відтворенням на папері схеми принципу задоволення, якою він пояснює (само)відчуження суб"єкта фрейдівського несвідомого.
А вранці відкрила книжку, щоб підготувати коментар до рісунка свого (який взагалі-то мав бути зразком visual aids на курс public speaking), і зрозуміла, що не з моїм рівнем англійської розтлумачувати за 2 хвилини схемки Лакана аудиторії, з якої добре якщо половина знає хоча б, що таке принцип задоволення.
Абідна. Знову проїбав пару.
А все чого - з-за нездорово серйозного ставлення до змісту  за рахунок легковаження формою. Прощє нада буть.

( Те, що мені зараз рве мізки )
Як же я люблю Лорку. Він - моя медитація на тему смерті, яка дає змогу триматися в моменти, коли хочеться здохнути. Він мій художник, що фарбує огорожу цвинтаря, той, хто мешкає зовсім поруч із мертвими, на сусідній вулиці. Він показує мені, як треба жити, щомиті відчуваючи готовність померти.

Вся мировая тоска
Засосала под ложечкой так
Что удавка
Затянулась узлом
Роже Леконт
(від fljachka )
Сущєство Йа втомилося.
Я втомився.
Нетипово хочеться напитися, страшно і безтямно, як з археологами, водкою, щоб розмити межі себе, на ранок шкодувати, що прокинувся, і не мати в голові нічого, окрім похмілля.
Никому не кабельность. Я не подобаюся людям. На мене сердиться, антипатизує сьогодні одночасно якась неймовірна кількість народу.
Що актуалізує теми самоізоляції. (уявив на секунду себе, замотаного, як кокон, у синю ізолєнту. смішно)
як там  у псоя короленко, "...уеду я в штатец айова".
Внутрішня Монголія - нам туда, мені і сущєству.

Піймав себе на думці, що занадто звик до розмов. Я практично щодня із кимось говорю, із друзями, з колегами, з родиною. Коли мені рве дах, майже завжди знайдеться, з ким можна поділитися, і тоді попускає, як мінімум тому, що не ввічливо заливати сльозами і соплями робочі поверхні оточуючих, треба посміхатися (хоча б сумовито), а коли ти посміхаєшся, то стає легше, мімікруєш під життєздатну істоту. Коли мені весело і продуктивно - тим паче, попадеться під руку той, на кого можна це вихлюпнути.
Але цікаво було б пережити досвід цілковитої самоізоляції. Тобто ламало б, звісно, нестерпно, спілкування цілком собі наркотична речовина. Зате коли звикнеш, напевно, набагато менше залежиш від думки інших людей. Та й взагалі - від людей як таких. Самодостатність і вміння оцінювати себе, свої вчинки - ось що дає самотність, так я думаю.

І от уявив на секунду - як воно, не просто втикати удома день-два, а жити наодинці із сущєством Йа постійно, тижні, місяці... вночі ходити, перечіпаючись через килим, заварювати собі шосту чашку чаю, зустрічати світанки на підвіконні, витягувати із себе ідеї та мислі, якісь відпускати, як рибалки відпускають рибу, меншу за встановлений розмір, якісь втілювати, приносити додому квіти тих кольорів, які мені подобаються, спати на закиданому книжками ліжку, відчувати, як вистигає моя квартира, якщо я не приходжу додому ночувати, слухати, як сусіди за стінкою скриплять ліжком чи готують їсти, включати радіо о п"ятій ранку, залишати в холодильнику три кілограми апельсинів і чорні оливки, плакати вголос, бити кулаками в подушку, бути вдягнутій у самі лише помаранчеві плетені шкарпетки, сплачувати рахунки за спожиті воду, світло, повітря і секс (хоча чорт, який секс, я ж існую на самоті, ну ок, за секс із собою), відчувати кінчиками пальців, як іде час, тримати на балконі попільничку і стару ковдру, щоб курити зимовими днями, я здатна розгортати цей список безкінечно, він як китайська енциклопедія, і не питайте, чому я не можу робити всі ті речі прямо тут і зараз. Це було б те саме, що прийти голим на лекцію Чумаченка - в принципі, реально, але недоречно, неприйнятно і безглуздо.
отакі ми утопісти і ахроніки. мрійники-прокрастинатори, неписьменні.

Рівень абсурду в моєму житті сягає незвіданих висот. Чи кількість переходить у якість? Оце дивлюся на розклад, трохи остраняя, і думаю мисль наступну: ""Я хуєю, дорогая редакция"
Я люблю це життя. Канєшна, в смислє переносном.
Напишу дану фразу на транспаранті і дружнимі рядамі відправлюся в дурку.

Ну і з конструктиву (тобто не абстрактне нитьйо): почала читати Лема, "Голем-XIV". Вот як треба писати наукову фантастику! Я так досі і не вловила моменту, де справжня історія ЕОМ перетікає у альтернативну. Ну і власне, не нова, але страшно цікава ідея розуму (чи раціональності?), відмінної від людської - так, принаймні, Лем цю машинку постулює. Хоча в чому там якісна відмінність (окрім швидкодії), я поки не дуже вловила. Почитаю його (Голема) трьопи щодо того, як він думає про людей, - може, пойму:)

и мне уже почти-почти не больно... дури. усі ми просто дури. і навіть коли робимо одна одній боляче, і відчуваємо себе царем гори, розриваємо грудью фінішну лєнточку.... мене не покидає відчуття тотального програшу. спільного. сподіваюся, звучить не дуже лицемірно.

На попередній піжамній вечірці у supersymetriya ми затопили сусідів пральною машинкою. Учора ми (в піжамах) спалили проводку. Три тверезомислячі (ну ок, просто тверезі) чемні панни, да. З острахом думаю, що ж буде далі (вогонь і вода вже пройдені, на черзі мідні труби... гм... каналізація? опалення?)... Так що раптом за пару тижнів у відповідному будинку щось катастрофує - заздалегідь перепрошуємо: "Ізвінітє... ми не хотіли....!"
* * *
Праздники кончились, давят ёлочный сок...
це був перший за київські роки безалкогольний день народження (ну і вийшло це не тому, звісно, що я стала розумнішою, дорослішою або кинула пити). Я тут вже писала, що взагалі-то ненавиджу свята? За останні рік-два я щось з цього приводу розслабилася, але прекрасний новий світ не забарився нагадати, що це було необачно і безглуздо. Be attentive! Keep your eyes open, keep your heart closed.
* * *
Прибирати чужі кухні, спати у чужих ліжках, завжди носити в рюкзаку зубну щітку і змінну білизну. На моєму рахунку вибиті замки у трьох ванних. Навіть не можу уявити, куди ще мене занесе у цих вештаннях. Перегуляйполе.

Єдине, на що придатен Карл Густавович, так це на висмикування з його текстів статусів у гугл-ток...
Spiritus alme,
Illustrator hominum,
Horridas nostrae
Mentis purga tenebras
жахливі потьомки нашого розуму, да можна сказать, авгієві стайні .... очисть, якщо твоя ласка.
* * *
Йа і ridiculus_mus щітаєм, що працювать нада. Але не працюєм. Бо не хочеться. Ну або працюєм неретельно.
Неретельник - це така казкова істота, типу домовика. Живе в лівих кишенях, інколи вилазить і робить так, що не хочеться працювати. Гад.

Существо Йа, очевидно, цілком хибно вибрало собі спеціальність і життєвий шлях. Принаймні, з точки зору психологічних схильностей. Тому що наразі найефективніший засіб вигулькнути з болота самоцькування і похмурої приреченості - це когось полікувати... або хоча б розказати, як лікуватися... але найкраще - лічно, своїми руками, з доставкою таблеточок і мікстурок на дом. Йа - домашній доктор (хоча й неосвічений).
Не хворійте, любі друзі!
але якщо, не доведи асклєпій, таки захворіли, то кличте мене:)